середа, 1 лютого 2012 р.

Щоб не замерзла вода у свердловині…

Наявність власної свердловини для водозабезпечення свого будинку тепер скоріше норма, ніж виняток. Це однозначно дає більшу незалежність, але й має свої нюанси-недоліки. Один з них – загроза перемерзання  в період сильних морозів. У нас за 15 років експлуатації таке ставалось, здається, тричі. Спочатку – при кількаденному 18-градусному морозі, але торік і при -13° С, коли земля була гола, без снігу.
Звичайно, надійний спосіб уникнути цього – розмістити свердловину безпосередньо у домі (в підвальному приміщенні). Але це практично можливо лише на початкових етапах будівництва, та й то з нюансами. Натомість  у вже  збудованому будинку «зовнішній» варіант пробурення є єдино можливим. Звичайно, при цьому теж бажано закопати всі труби-переходи на глибину, більшу від максимальної глибини промерзання
(вона становить у нас в середньому 0,8-1,5м, детальніше можна подивитись у спец.атласах). Спеціалісти радять закладати труби на 0,5м нижче від цієї глибини. (див., напр., статті «На яку глибину і якого діаметру закладати водогін» і «Чи потрібно утеплювати на зиму водогін» на сайті http://skvazhina-nasos-voda.kiev.ua).
Але ж все закопати неможна!, – завжди мусить бути так званий приямок, вільний простір для огляду/обслуговування свердловини (як правило, на місці з’єднання її із «хатніми» трубами). І саме тут труби найменш захищені і найчастіше замерзають. Утеплити їх, звичайно, можна (і треба!), але це лише дещо сповільнить процес охолодження.
Тож чи не єдиний вихід – забезпечити періодичний рух води. Для цього просто треба часто її прокачувати. Крім того, що сам рух води не дає їй замерзнути, при кожному прокачуванні піднімається підземна вода, яка є суттєво теплішою (у нас, наприклад, біля +3°С).
Частота прокачувань у кожному випадку буде різною – залежно від конкретної температури, глибини залягання води,  глибини промерзання (залежатиме від товщини снігу, тривалості сильних морозів), товщини труб, потужності насоса, конструкції водогону і навіть складу води. Ми вдома прокачуєм при -20 градусах кожні 2-2,5 год по 20-30 сек, при -15 – раз на 5-6 годин по 10-20сек. Звичайно, найгірше – вночі, коли всі сплять, а мороз то все крепшає.. Але тоді треба свідомо вставати (наводити будильник?) і включати насоса.
Тут ще є нюанси залежно від наявної системи водопостачання – якщо вода накачується у спеціальну велику ємність, а потім подається самотоком – треба слідкувати, щоб ємність не переповнилась від цих частих включань (при потребі зливати «вхолосту»).
Якщо ж встановлена «міні-башта» з автоматичним включенням насоса, треба просто забезпечити «регулярне водокористування» - визначити періодичність і тривалість «примусового» відкривання крана.  Звичайно, можна, наприклад, лишити трохи відкритим кран на всю ніч – тоді насос сам буде періодично вмикатись. Але тоді є ризик для каналізації (септика), який може швидко переповнитись. Наприклад, при «середньому» напорі води виливається 7л/хв – при цьому 3 куби заповниться вже за 7 годин..
Часте прокачування, звісно, не є ідеальним (в т.ч. через відсутність нормальної водоочистки), але досить простим і однозначно дієвим.

1 коментар:

  1. "Тож чи не єдиний вихід..." - аж ніяк не єдиний! Років так з 35 тому в Карпатах у батьків дружини біля річки я встановив насос "Кама 3" в ямку, вириту мною в скелі. Самі розумієте - глибоко шланг в скелі не сховаєш! Ямку організував за метр біля річки, воду провів до ямки і від неї. Насос був накритий дерев'яним люком і дерном. Вода йшла через цей "рукав" постійно і зимою, а тому не промерзала. Насос поставив на дерев'яний плотик і підвісив плотик на дротах за 4 кінці до дерев'яних стінок. Виямок зсередини я обшив деревом. Плотик підвісив, щоб він не опускався на дно, бо ямка була малою (адже всюди скеля) і дерево, та ще й намокле, не могло тримати насоса на плаву! Всмоктуючий патрубок пропустив по центру плотика через отвір. Зверху накрив насос перевернутим відром (цілим, НЕ дірявим!) з метою запобігти його затопленню у випадку підйому рівня води. Система прекрасно працювала, насос, хоча і був досить вологим при сервісному обслуговуванні, ні разу за кілька років не дістав електричного пробою! При можливості я відкривав ямку і залишав так на цілий день для просушки насоса. І нарешті про шланг. Зарив я його не глибше сантиметрів 30-40, адже всюди скеля, було його метрів до 15. Але СТРОГО ПИЛЬНУВАВ, щоб він весь ішов з нахилом, без єдиного колінця, в якому могла б застоятись і замерзнути вода! А НА ВСМОКТУЮЧОМУ ПАТРУБКУ НЕ СТАВИВ НІЯКОГО КЛАПАНА! Включив тумблер, в шланзі зарохкало, захрюкало і через трохи часу пішла вода. Чиста, свіжа, проточна. Вимкнув живлення - і вся вода зі шлангу зійшла в річку! Нема чому замерзати!!! І це в Карпатах, за 15 км до перевалу, де зими значно суворіші!
    Отже
    1/ насос повинен стояти на воді чи у воді (погружний)
    2/ ніяких зворотніх клапанів бути не повинно
    3/ шланг чи труба повинна лежати з постійним нахилом без ніяких застійних зон
    І вся проблема вирішена!
    Всім успіхів і удачі!

    ВідповістиВидалити